академік Данило Заболотний

Найбільший внесок Данило Кириловича Заболотного безперечно в епідеміологію, бо боротьба з епідеміями для нього була головним. Це було тоді, коли навіть не знали збудника багатьох хвороб, скажімо, тієї ж чуми, і треба було спочатку знайти збудника, потім знайти розповсюджувача, тобто тварину, через яку, чи то комаху, чи то гризуни, передаються ті збудники вже до людей.Двічі він вводив собі (це такий героїчний вчинок і героїчний експеримент) мертві збудники, які викликали імунітет до чуми і холери. Це величезний подвиг. Мечніков перший в Парижі це зробив, а повторив вже Заболотний разом із Савченком — імунізація проти холери.Він написав монографії і підручники по епідеміології, по мікробіології. Він був прекрасний президент. Здавалося б трішечки більше півтора роки він побув президентом нашої Академії Наук України. Він дуже багато встиг. Саме при ньому були обрані дуже великі вчені в Академію, і Богомолець, Стинник, це був такий великий механік.Він був українець. У нього навіть є чудові вірші:Пісня про волюОй, там, де воля, пісня ллється,А де неволя, там нема.Там чути, як кайдан кується,Там вічний голод і зима.В краю, де воля, люд багатий,В краю неволі він в ярмі.Там поле, труд, усе забрали,А лучші люди у тюрмі.В краю, де воля є кохання,В краю неволі лиш нудьга.Там гасне щире поривання,Там любляться з-під батога.В краю, де воля діти гарні,В краї неволі калічня,Сидять не в школі, в буцигарніТа вчаться гнутися щодня.В краю, де воля, голос правди,В краю неволі все брехня,Там є багато тільки кривди,Царить в законі розбійня.В краю, де воля, всім весело,В краю неволі сум тяжкий.Колись-колись це ми знесемо,Коли настане день ясний.